Учасники подій



Краєзнавчий рух другої половини 1920-х років об’єднав людей різного віку, професій і поглядів – молодь і представників старшого покоління, аматорів і науковців, радикально налаштованих і захисників напрацювань попередників. Цей розділ проекту присвячений особам, які внесли вагомий вклад у становлення і розвиток українського краєзнавства, сприяли його організаційному і теоретичному оформленню.

При підготовці розділу використані  уривки з монографії Віктора Прокопчука «Під егідою Українського комітету краєзнавства». ХДНБ ім. В. Г. Короленка вдячна Віктору Степановичу за співпрацю.

Багалій Дмитро Іванович (1857, м. Київ – 1932, м. Харків) - історик, архівознавець, громадський діяч.
Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1880). З 1882 р. жив і працював у Харкові. Професор (1889), ректор Харківського університету (1906–1911). Голова видавничого комітету Харківського товариства грамотності (1891–1904). Голова правління Харківської громадської бібліотеки (1893–1905). Харківський міський голова (1914–1917). Академік ВУАН (1918). Керівник центрального архівного управління УРСР (1923–1924). Голова Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури (1922–1929). Директор НДІ Т. Г. Шевченка (1926–1932).
Брав участь у роботі Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції. Був обраний до першого складу Українського комітету краєзнавства від ВУАН.
В. С. Прокопчук: «Віддав належне й краєзнавству – вивченню історії регіону, до Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона написав нариси історії Вовчанська, Зміїва, Ізюма, Куп’янська, Лебедина. Регіональний характер мають праці «Очерк по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства», «Опыт истории Харьковского университета», «Краткий очерк истории Харьковского университета за 100 лет его существования». Збирав фольклорно-етнографічний матеріал, сприяв відкриттю університетського етнографічного музею. Був прихильником і популяризатором обласної концепції вивчення історії. Учасник і організатор археологічних з’їздів, з’їздів архівістів РСФРР та УСРР. Палко підтримував ідею створення координаційного краєзнавчого центру на зразок російського та білоруського ЦБК».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Багалій Дмитро Іванович // Біобібліографічний словник учених Харківського університету / уклад. : Б. П. Зайцев та ін. – Харків, 2001. – Т. 2 : Історики. – С. 13-26; Багалій Д. І. Автобіографія. П’ятдесят літ на сторожі української науки та культури / Д. І. Багалій. – Київ : Друк. Укр. акад. наук, 1927. – 163, VII с.




Буценко Панас Іванович (1889, с. Таранівка, нині Харків. обл.– 1965, м. Москва, РФ) - державний і партійний діяч.
Учасник революційного руху. Член ЦК КП(б)У (1918), секретар Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (1923–1928). В 1929 р. призначений головою Крайкому Приморського краю (Далекий Схід). З 1930 р. працював у Народному комісаріаті важкої промисловості. Наприкінці 1930-х рр.  засуджений як член української націонал-фашистської організації. Реабілітований після смерті Й. Сталіна. З 1955 р. – персональний пенсіонер.
Брав участь у роботі Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції. Від імені уряду привітав учасників конференції та виголосив доповідь на тему «Радянська влада, народне господарство і краєзнавство». Був затверджений головою Українського комітету краєзнавства, хоча фактично участі в його роботі не брав.
В. С. Прокопчук: «Він цілком справився з роллю представника партії і держави на І Всеукраїнській краєзнавчій конференції. У його доповіді, 30 травня опублікованій у 121 числі газети «Вісті», окреслено основні принципи краєзнавчого руху: матеріалістичний підхід; «природничі досліди, вивчення продуктивних сил країни; опора на сільську інтелігенцію, техперсонал у містах, студентів»; поширення краєзнавства на широкі кола населення; цілковитий розрив з старими методами краєзнавства. 18 жовтня 1926 року президія Укрнауки затвердила його головою Українського комітету краєзнавства. Але до цієї роботи не прилучився. У списках нового складу Комітету на 1 січня 1929 року його вже немає».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 2756-300; Лук’янчук О. С. Буценко Панас Іванович / О. С. Лук’янчук // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. – С. 671.



Волобуєв Михайло Симонович (1903, м. Миколаїв – 1972, м. Ростов-на-Дону, РФ) - економіст, географ.
Закінчив екстерном економічний відділ Харківського інституту професійної освіти. В 1921–1923 рр. працював у відділах освіти Миколаївської та Вінницької губерній. 1923–1933 рр.  – харківський період життя та діяльності: працював у Головному управлінні політичної освіти Народного комісаріату освіти, фармацевтичному технікумі, інституті народної освіти, фінансово-економічному технікумі; професор політекономії механіко-машинобудівного інституту (1930–1933 – завідувач кафедри), науковий співробітник Інституту економіки ВУАМЛІН – Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів. Репресований у 1933 р. Під час Другої світової війни виконував спецзавдання радянської розвідки. Після війни працював на викладацькій роботі у вузах Донецька та Ростова-на-Дону.
В 1926–1930 рр. входив до складу Українського комітету краєзнавства від Головполітосвіти.
В. С. Прокопчук: «1928 року в журналі «Більшовик України» виступив зі статтею «До проблеми української економіки», де відстоював економічну самобутність і самостійність України, вважав економіку центральною частиною національного питання, заперечував теорію єдності російської дореволюційної економіки, розглядав Україну як самостійний «історично оформлений народногосподарський організм» з власним шляхом розвитку. Крім того вважав, що ліквідація «провінційного становища» нашої мови, літератури, культури забезпечить Україні нестримний розвиток продуктивних сил».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Доценко А. І. Визначний український вчений-економіст та географ Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов) / А. І. Доценко. – Київ : РВПС України НАН України, 2006. – 35 с.; Шаповал Ю. I. «Я помилявся, взявши на себе провину…» : до 90-річчя М. С. Волобуєва-Артемова / Ю. І. Шаповал // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1994. – № 1. – С. 104-110.



Гаморак Нестор Теодорович (1892, с. Стрільче, нині Івано-Франків. обл. – 1937) - ботанік.
Закінчив природничий відділ філософського факультету Віденського університету (1914). Доктор ботаніки (1915). Викладав в українських гімназіях Австрії. В 1919–1930 рр. працював у Кам’янці-Подільському: приват-доцент, професор, проректор державного університету; керівник секції прикладної ботаніки науково-дослідної кафедри інституту народної освіти; завідувач кафедри ботаніки Інституту технічних культур. В 1930–1932 рр. – викладач Київського університету професійної освіти, завідувач кафедри Інституту ботаніки ВУАН. Був автором перших україномовних університетських підручників з ботаніки. Репресований у 1932 р. Реабілітований у 1961 р.
Представник природничого краєзнавства. Делегат Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції.
В. С. Прокопчук: «Після ліквідації університету читав лекції в ІНО, СГІ, 1920 року видав підручники «Анатомія рослин», «Короткий курс фізіології світових рослин», опублікував ряд статей в наукових збірниках, став організатором Кам’янець-Подільського ботанічного саду. Все це дало підстави Кам’янець-Подільській Секції наукових робітників у травні 1925 року делегувати його разом з ректором ІНО Гериновичем В. О. до Харкова на установчу конференцію. Як один з фундаторів краєзнавства радянської доби причетний до створення Українського комітету краєзнавства, формування концепції його діяльності».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Завальнюк О. М. Нестор Теодорович Гаморак // Сільськогосподарський факультет Кам'янець-Подільського державного українського університету (1919–1921 рр.) : Дослідження. Документи. Матеріали / О.М.Завальнюк, О.Б.Комарницький. – Кам'янець-Подільський, 2004. – С. 127-136; Доброчаєва Д. М. Нестор Гаморак. Сторінки життя вченого / Д. М. Доброчаєва, Л. Г. Любінська, О. Л. Рибалко // Укр. ботан. журн. – 1993. – Т. 50, № 5. – С. 86-94.



Геринович Володимир Олександрович (1883, м. Сокаль, нині Львів. обл. – 1949, м. Львів) - географ, історик.
Закінчив географічний факультет Львівського університету (1907). Доктор географії та історії (1908). У роки Першої світової війни брав участь у бойових діях, учасник проголошення ЗУНР. В 1919–1921 рр. – приват-доцент Кам’янець-Подільського державного університету, в 1921–1928, 1929–1930 – професор, декан, ректор Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. З жовтня 1928 по березень 1929 рр. мешкав у Харкові, де завідував кафедрою антропогеографії Українського науково-дослідного інституту географії та картографії. В 1930–1932 рр. – професор Московського геологорозвідувального інституту. Репресований у 1932 р. Після звільнення проживав у Вологодській області, з 1946 р. – у Львові. Реабілітований у 1989 р.
Організатор краєзнавчого руху на Кам’янеччині. Учасник Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції від Поділля. В 1926–1930 рр. від НДІ географії та картографії входив до складу Українського комітету краєзнавства. Друкувався в журналі «Краєзнавство»: в рубриці «Наш край» опубліковані його статті описового характеру «Вірмени в Кам’янці» (1928, № 1), «Євреї в Кам’янці», «До історії шовківництва на західній Придністрянщині» (1929, № 3/10), «Кам’янець на Поділлі» та «Наші Товтри» (1930, № 1/5); був автором деяких дописів у рубриці «З краєзнавчого життя» («Життя краєзнавчих організацій»).
В. С. Прокопчук: «Досліджував Кам’янеччину – природу, історію, географію, займався археологією. […] Був активним членом вузівського наукового товариства, організатором науково-краєзнавчої праці викладачів і студентів, готував науковців на науково-дослідній кафедрі, 1922 року створеній при ІНО. Помітним був його вклад у роботу Кам’янець-Подільської Секції наукових робітників, де він щоразу ініціював розгляд питань краєзнавчого характеру. Секцією і був висунутий на І Всеукраїнську краєзнавчу конференцію, де виступав з питань нового радянського краєзнавства, яке на його думку мало сприяти розв’язанню завдань соціалістичного будівництва. 27 жовтня 1928 року був кооптований до складу УКК. Став організатором окружного краєзнавчого товариства, виконував обов’язки заступника голови».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Завальнюк О. М. Геринович Володимир Олександрович – ректор Кам’янець-Подільського інституту народної освіти / О. М. Завальнюк. – Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2008. – 27 с.; Островий В. М. Постать В. О. Гериновича у працях подільських дослідників (1991–2007 рр.) / В. М. Островий // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. – Кам'янець-Подільський, 2007. – Т. 10. – С. 72-77; Шевчук С. Геринович Володимир Олександрович // Наукова школа Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / Сергій Шевчук. – Полтава, 2013. – C. 126-133: фот.



Дубняк Кость Володимирович (1890, м. Миргород, нині Полтав. обл. – 1948) - географ, економіст, бібліограф.
Закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету (1914). Працював на Полтавщині. В 1924–1934 рр. жив і працював у Харкові: професор Харківського інституту народної освіти, заступник директора Українського науково-дослідного інституту географії та картографії (1927–1934). В 1933-1941 рр. викладав у середніх та вищих навчальних закладах Росії. Під час війни повернувся до Харкова, де брав активну участь у роботі «Просвіти», науковому та культурному житті міста. Репресований у 1945 р. Не реабілітований.
Теоретик виробничого краєзнавства. Учасник Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції. Постійний член Українського комітету краєзнавства. Автор багатьох публікацій з питань теорії та методики краєзнавчої роботи. В журналі «Краєзнавство» надруковані його статті «Вивчення продукційних сил і краєзнавство» (1927, № 1), «Районування і краєзнавство» (1927, № 2), «Підвищення врожайності і краєзнавство» (1928, № 6/10).
В. С. Прокопчук: «Він ввів термін «Виробниче краєзнавство», виступив одним з його ідеологів. Логічно, послідовно й аргументовано доводив, що рух людської цивілізації був наслідком удосконалення знарядь праці й самого виробника. Визнавав, що краєзнавча ідея охопила своїм впливом широкі кола робітників, селян, вчительства, студентів і може бути базою державно-економічного будівництва. Палко підтримував висунуту всесоюзною нарадою в Тімірязівському інституті в Москві «установку для краєзнавства – вивчення продукційних сил та виробничих відносин». Категорично відкидаючи краєзнавчий досвід попередників, називаючи його «схоластикою», «гробокопательством», «збиранням церковної старовини», він закликав до вивчення надр, кліматичних умов, різних господарських явищ і в такий спосіб – до вдосконалення продуктивних сил».
Доцент Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Сергій Шевчук багато років займається вивченням історії української географічної науки, вітчизняного краєзнавства  і має низку публікацій про відомих краєзнавців 1920–1930-х рр., зокрема, про Костя Дубняка. ХДНБ ім. В. Г. Короленка щиро вдячна науковцю за матеріали, що він запропонував для публікації в цьому проекті: бібліографію своїх праць, статтю з часопису «Історія української географії» та досі невідому науковій громадськості фотографію К. Дубняка.
Бібліографія праць С. М. Шевчука, що репрезентують життєвий шлях і науковий доробок К. В. Дубняка
Бібліографія праць К. Дубняка
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК //  Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Костриця М. Краєзнавчі студії професора Костя Дубняка і сьогодення / М. Костриця // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2003. – № 12, берез. – С. 15-17; Дубняк Кость // Енциклопедія українознавства. – Київ, 1994. – Т. 2. – С. 601: Шевчук С. Професор Кость Дубняк (1890 – 1948) : повернення в українську географію / С. Шевчук // Історія української географії. – 2011. – Вип. 24. – С. 11-17; Шевчук С. Дубняк Кость Володимирович // Наукова школа Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / Сергій Шевчук. – Полтава, 2013. – C. 117–121: фот.



Зайцев Дмитро Варфоломійович (1897, с. Велика Михайлівка, Катеринослав. губ. – ?) - біолог.
Навчався в Московському сільськогосподарському інституті та Київському університеті. В 1920–1925 рр. працював на різних ділянках в галузі освіти на Запоріжжі. В 1928 р. вступив до аспірантури Науково-дослідної кафедри прикладної зоології при Харківському інституті народної освіти. В 1930-ті рр. працював на посаді доцента Харківського сільськогосподарського інституту. Зазнав репресій. Емігрував, жив у Бразилії.
Представник природничого краєзнавства. Учасник Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції. Входив до складу Українського комітету краєзнавства від Науково-дослідної кафедри прикладної зоології. Входив до редакції журналу «Краєзнавство», на сторінках якого надруковані його праці «Краєзнавство і шкільний програм» (1927, № 1), «Методика краєзнавчої роботи» (1927, № 3) та «Інструкція для збирання жуків-скрипунів» (1928, № 6/10).
В. С. Прокопчук: «У грудні 1924-го – на початку 1925 року брав участь у першому Всеукраїнському з’їзді по вивченню продуктивних сил та народного господарства, входив до комісії краєзнавства та секції природи  з’їзду. В анкеті підкреслював важливість зв’язку науки з краєзнавчою творчістю мас, вважав, що на з’їзді «мало уваги було звернено на необхідність зв’язати наукову роботу центральних установ з широкими масами населення», пропонував скликати окремий форум краєзнавців, утворити бюро чи комітет по керівництву краєзнавчим рухом. На І Всеукраїнській конференції з краєзнавства робив доповідь, брав участь у дискусіях, помітно відрізнявся розумінням ідеології нового краєзнавства. [...] З його участю формувались основні нормативні акти УКК – Положення про Комітет, методбюро, мережу кореспондентів, ввійшов до редакції журналу «Краєзнавство», німецької секції УКК».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300.



Зеленін Дмитро Костянтинович (1878, с. Люк, нині Іжевськ. р-ну, Удмуртія, РФ. – 1954, м. Ленінград, РФ) - етнограф, фольклорист, діалектолог.
Закінчив Юр’євський (нині – Тартуський) університет (1904). В 1916–1925 рр. жив і працював у Харкові: професор Харківського університету (1916–1920) і  створених на його основі Академії теоретичних знань та Харківського інституту  народної освіти (1920–1925); організатор і керівник науково-дослідної кафедри мовознавства ім. О. Потебні при інституті народної освіти. Співпрацював з Харківським історико-філологічним товариством, брав участь у роботі Музею Слобідської України ім. Г. Сковороди. З 1925 р. жив у Ленінграді: професор Ленінградського університету, співробітник Інституту етнографії АН СРСР. Член-кореспондент АН СРСР (1925).
Засновник і голова Слобожанської комісії краєзнавства (1923). Входив до складу Центрального бюро краєзнавства при Російській АН.
В. С. Прокопчук: «Один із фундаторів Українського комітету краєзнавства, ініціатор скликання І Всеукраїнської конференції, від імені Слобожанської комісії краєзнавства вніс конкретні пропозиції щодо статусу цього краєзнавчого зібрання, програми, складу учасників і, навіть, – кошторису витрат».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Сабурова Л. М. Дмитрий Константинович Зеленин : (к 100-летию со дня рождения) / Л. М. Сабурова, К. В. Чистов // Совет. этнография. – 1978. – № 6; Проблемы славянской этнографии : (к 100-летию со дня рождения члена-корр. АН СССР Д.К.Зеленина). – Ленинград, 1979. – 240 с.



Івановський Олексій Арсенович (1866, с. Муюта, нині Алтайс. краю, РФ. – 1934, м. Харків) - географ, антрополог.
Навчався в Московському та Лейпцігському університетах. Доктор філософії. Ініціатор заснування і редактор «Русского антропологического журнала» (1900–1914). В 1903–1914 рр. – приват-доцент Московського університету. З 1914 р. жив і працював у Харкові: професор кафедри географії та етнографії Харківського університету (1914–1920), професор Академії теоретичних знань (1920–1922) та Харківського інституту народної освіти (1922–1930).
В 1920-і рр. очолював роботи по створенню нових шкільних навчальних програм з географії та краєзнавства. Входив до оргбюро Слобожанської комісії краєзнавства (1923).
Літ.: Федоровський О. Краєзнавча робота в Харкові і на Слобожанщині / О. Федоровський // Червоний шлях. – 1923. – № 3. – С. 186-194; Залкинд Н. Г. А. А. Ивановский / Н. Г. Залкинд // Вопр. антропологии. – 1966. – Вып. 24. – С. 147-149; Николаев Л. П.  А. А. Ивановский : (некролог) / Л. П. Николаев // Антропол. журн. – 1934. – № 1/2. – С. 150-152;  Шевчук С. Івановський Олексій Авксентійович [!] // Наукова школа Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / Сергій Шевчук. – Полтава, 2013. – C. 44-45: фот.



Ковалівський Петро Григорович (1865  – 1942, м. Харків) - педагог, просвітник.
Закінчив Імператорське Московське технічне училище за спеціальністю інженер-механік (1892). Професор Харківського інституту народної освіти, дійсний член Українського НДІ педагогіки, науковий співробітник Музею Слобідської України ім. Г. Сковороди.
Представник виробничого краєзнавства. Викладач краєзнавства та працезнавства, автор низки праць методичного характеру: «Старе та нове краєзнавство», «Про стан сучасного краєзнавства», «Про науково-дослідну роботу в краєзнавстві», «Про значення музеєзнавства в краєзнавстві», «Основні питання методики краєзнавчо-екскурсійної праці», «Програма дослідження міста» та ін. Брав участь у роботі Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції, де виголосив доповідь, присвячену методології краєзнавства. Входив до складу Українського комітету краєзнавства від секції етнології та краєзнавства науково-дослідної кафедри історії України при Харківському інституті народної освіти. Автор рецензії на два перші номери журналу «Краєзнавство» («Червоний шлях», 1927, № 9/10). Автор вступної статті до бібліографічного покажчика з краєзнавства, підготовленого бібліографічною комісією науково-дослідної кафедри історії української культури ім. Д. Багалія.
П. Г. Ковалівський
з дружиною та онукою Зоєю.
1941 р. 
Відомості про П. Г. Ковалівського в літературі надзвичайно обмежені. Зокрема, в жодному виданні не вдалося розшукати його портрета. Деякі біографічні дані про краєзнавця і фотографія, представлені в цьому проекті, надані його онукою Зоєю Ковалевською, науковим співробітником геолого-географічного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна. ХДНБ ім. В. Г. Короленка вдячна ій за допомогу, а також науковому співробітнику ХНУ ім. В. Н. Каразіна Олені Узбек за сприяння в роботі на проектом.
Літ.: Ковалевський Петро Григорович // Книга скорботи України : Харківська область. – Харків, 2003. – Т.1. – С. 341; Ковалівський Петро // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 3. – С. 1061; Рябченко О. Л. Краєзнавство в Харківському інституті народної освіти / О. Л. Рябченко // Тези Всеукраїнської краєзнавчої конференції, присвяченої 70-річчю Українського комітету краєзнавства (28-29 червня 1995 р.). – Харків, 1995. – С. 50-51; Богдашина О. М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. І. Багалія (1921–1934 рр.)  / О. М. Богдашина ;  Харків. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Харків, 1994. – 195 с.



Криворотченко Михайло Григорович (1892, м. Зіньків, нині Полтав. обл.  – 1937) - громадсько-політичний діяч.
Навчався в Московському вищому технологічному училищі та Харківському технологічному інституті. Учасник революційного руху. З початку 1920-х рр. жив і працював у Харкові: співробітник Центральної дитячої технічної станції, директор Всеукраїнського Соціального музею ім. Артема (1922–1923, 1926), співробітник науково-дослідної кафедри педагогіки при Харківському інституті народної освіти. Репресований у 1934 р. Реабілітований у 1989 р.
Один із провідних діячів українського краєзнавчого руху другої половини 1920 – початку 1930-х рр. Входив до складу оргбюро для скликання Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції, брав участь у її роботі; виголосив доповіді про сутність понять «край» і «краєзнавство» та про зв’язок краєзнавства з політосвітньою роботою. Один із засновників Українського комітету краєзнавства, заступник голови і відповідальний секретар комітету, фактичний керівник і організатор його роботи. Відповідальний секретар журналу «Краєзнавство», на сторінках якого надрукував статті з питань організації краєзнавчої роботи – «Чергові завдання краєзнавства» (1927, № 1), «До Жовтневих роковин» (1927, № 2), «Чергове завдання: До обліку краєзнавчих об’єктів» (1928, № 2/3), «Місто і краєзнавство» (1928, № 4), «Організаційні форми краєзнавчої роботи» (1928, № 5).
В. С. Прокопчук: «Йому випало не тільки розробляти, а й втілювати в життя концепцію «радянського краєзнавства», формувати мережу й вибудовувати чітку структуру управління краєзнавчим рухом за схемою: гуртки – районні – окружні – Український комітети краєзнавства, формувати сітку кореспондентів УКК. Публікував статті в журналі «Краєзнавство, у «Народному учителі», «Селянськім будинкові» та інших друкованих органах. У краєзнавчих справах виїжджав до багатьох міст, у тому числі – Києва, Житомира, Коростеня на Правобережжі».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Криворотченко Михайло Григорович // Реабілітовані історією : Харківська область. – Х., 2005. – Кн. 1, ч. 1. – С. 632; Данилюк Ю. З. Один з організаторів українського краєзнавства : (М. Г. Криворотченко) / Ю. З. Данилюк, О. П. Юренко // Історія України : маловідомі імена, події, факти : зб. ст. – Київ, 1998. – Вип. 3. – С. 174-188.



Лазарис Олександр Аронович (1905, м. Черкаси  – 1960, м. Москва) - громадський і науковий діяч.
Навчався в Ленінградському університеті. З 1924 р. – студент Харківського інституту народної освіти, втім за сімейними обставинами вуз не закінчив. З 1926 р. – аспірант кафедри прикладної ботаніки при ХІНО.  З початку 1930-х рр. його сліди губляться.
Активний діяч краєзнавчого руху. В 1924–1925 рр. – відповідальний секретар Бюро краєзнавства при Українському Бюро пролетарського студентства. Один з ініціаторів проведення Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції: від імені Бюро краєзнавства при Пролетстуді підготував і направив до Народного комісаріату освіти доповідну записку, де констатував відставання краєзнавства України від такої ж роботи в РСФРР. Входив до складу оргбюро (відповідальний секретар) для скликання краєзнавчої конференції. Автор кількох статей з питань розвитку краєзнавства. Члени УКК О.А.Яната і М.Г.Криворотченко надали О.А.Лазарису рекомендації до вступу в аспірантуру кафедри прикладної ботаніки, після чого в квітні 1927 р. його за власним бажанням було виведено зі складу комітету.
О. А. Лазарис з дружиною Є. І. Бортник. 1930 р.
В. С. Прокопчук: «На І Всеукраїнській краєзнавчій конференції входив до президії, вів засідання, зробив кілька заголовних доповідей «Сучасний стан краєзнавства в СРСР», «Організація краєзнавчої роботи на Україні в нових радянських формах», «Краєзнавство і вузи», брав участь у дискусіях, відпрацюванні резолюцій, ухвал, власне, – формуванні методології нового краєзнавства. Був обраний відповідальним секретарем УКК. […] За 14 місяців роботи брав участь у підготовці документів, проведенні пленуму УКК, нормативному та організаційному оформленні краєзнавчого руху в Україні».
Завдяки племінику О. А. Лазариса журналісту і письменнику Володимиру Лазарису (Ізраїль) стали відомі час і місце смерті діяча, а також його фото. ХДНБ ім. В. Г. Короленка дякує В. Лазарису за надані матеріали.
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Шевчук С. Лазаріс Олександр Аронович // Наукова школа Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / Сергій Шевчук. – Полтава, 2013. – C. 180.



Лобода Андрій Митрофанович (1871, м. Свенцяни, нині Швенчоніс, Литва – 1931, м. Київ) - фольклорист, етнограф, літературознавець.
Закінчив Київський університет св. Володимира (1894). Приват-доцент (з 1896), професор (з 1904) цього університету. Академік ВУАН (з 1922), голова Етнографічної комісії (1921–1930).  Член-кореспондент АН СРСР (з 1923).
Голова Комісії краєзнавства при ВУАН (з 1922). Член Центрального Бюро Краєзнавства при Російській АН (з 1923). У 1927 р. нагороджений Великою золотою медаллю Всесоюзного географічного товариства за значний внесок в українське народознавство, розвиток краєзнавчого руху.
В. С. Прокопчук: «З утворенням Комісії краєзнавства ВУАН спрямував зусилля на підтримку масового краєзнавчого руху, сприяв виявленню і координації діяльності краєзнавчих осередків на місцях. За його ініціативою аналогічні краєзнавчі комісії були створені в Харкові та Одесі, встановлені тісні контакти з Центральним бюро краєзнавства Росії, членом-кореспондентом якого був обраний. 1923 року разом з А.Кримським та В. Липинським А. Лобода задресував Наркомосу пропозицію про скликання всеукраїнського краєзнавчого форуму, створення центру по керівництву масовим краєзнавчим рухом на зразок російського ЦБК, а згодом виробив конкретні заходи по проведенню в життя цієї пропозиції. З деяким запізненням, у травні 1925 року, його задум був реалізований. Свої зусилля сконцентрував на етнографічному краєзнавстві, очоливши академічну Етнографічну комісію та видання її «Етнографічного вісника» (1925–1930)».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Академік Андрій Лобода. 1894–1924 : його життєпис і опис наукових праць // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. – Київ, 1924. – С. 284-293; Щербань Т. Видатний український фольклорист і етнограф : (до 125-річчя від дня народження акад. Андрія Лободи) / Т. Щербань // Нар. творчість та етнографія. – 1996. – № 5/6. – С. 3-9.



Отамановський Валентин Дмитрович (1893, с. Яблунівка, нині Черкас. обл. – 1964, м. Харків) - історик, бібліотечний діяч.
Навчався в Київському та Віденському університетах. Учасник революційного руху. В 1920–1929 рр. – завідувач українського відділу, потім директор Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН. Репресований у 1929 р. З 1934 р. працював у Казані, викладав у вузах Краснодару, Ташкенту, Саратова, Сімферополя.  З 1958 р. жив у Харкові, викладав у медичному інституті. Реабілітований у 1989 р.
Організатор краєзнавчого руху на Вінниччині, фундатор Кабінету виучування Поділля. Делегат Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції.
Останнє фото
В. Д. Отамановського.
28 жовтня 1963 р.
Харків.
В. С. Прокопчук: «1925 року був делегатом Всеукраїнської краєзнавчої конференції, виступав, підтримав її резолюції та ухвали. Після повернення до Вінниці займався втіленням рішень конференції в життя. З його участю створені вінницьке краєзнавче товариство, окружний комітет краєзнавства, краєзнавчі формування в районах Вінниччини, ряд музейних закладів, зокрема – меморіальний музей-садиба М. М. Коцюбинського, проведено багато пам’яткоохоронних заходів по збереженню і увічненню видатних осіб і подій».
Ці фотографії надані автором монографії про В. Д. Отамановського, істориком Ігорем Робаком. ХДНБ ім. В. Г. Короленка вдячна Ігорю Юрійовичу за сприяння в роботі на проектом.
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Савчук З. С. В. Д. Отамановський (1893–1964) – вчений, педагог, організатор науки : автореф. дис. … канд. іст. наук / З. С. Савчук ; Укр. акад. аграр. наук, Держ. наук. с.-г. б-ка. – Київ, 2006. – 20 с.; Робак І. Ю. Валентин Отамановський - революціонер, вчений, організатор науки / І. Ю. Робак, З. С. Савчук. - Харків : Колегіум, 2013. - 182 с.: фот. - Глави: Дерзновенна молодість у вирі визвольних змагань ; Харківський період життя як нове і завершальне поле діяльності.



Пилипенко Сергій Володимирович (1891, м. Київ – 1934) - письменник, журналіст.
Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира. Учасник революційного руху і Першої світової війни. З 1920 р. жив у Харкові, працював редактором періодичних видань «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда». Автор понад 20 збірок байок, оповідань. Засновник спілки селянських письменників «Плуг». Репресований у 1933 р. Реабілітований у 1957 р.
В 1925–1926 рр. від Державного видавництва України входив до Українського комітету краєзнавства.
В. С. Прокопчук: «Сергій Володимирович обіймав керівні посади у видавництвах «Космос», «Книгоспілка», Державному видавництві України. За принципом представництва був висунутий до першого складу Українського комітету краєзнавства. […] Зайнятість не давала можливості брати активну участь у роботі УКК. У списку його членів, затвердженому Укрнаукою 18 жовтня 1926 року, прізвища Пилипенка С. В. вже не було».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Варенікова О. В. Пилипенко Сергій Володимирович / О. В. Варенікова // Літературна Харківщина : довідник. – Х., 1995. – С. 260; Пилипенко С. Вибрані твори / С. Пилипенко ; упорядкув., передм., прим. Р. Мельникова. – Київ : Смолоскип, 2007. – 887 с.; Єлісеєва, Т. Український літератор на тлі радянської доби / Т. Єлісеєва // Реабілітовані історією. Харківська область / Ред.-видав. група Харків. тому сер. «Реабілітовані історією». – Київ ; Харків 2008. – Кн. 1, ч. 2. – С. 111–119. – Електронна версія.



Рудницький Степан Львович (1877, м. Перемишль, нині Польща – 1937) - географ, картограф.
Закінчив Львівський університет (1899), де працював у 1908–1919 рр. Доктор географії (1901). В 1921–1926 рр. викладав в Українському вільному університеті (Прага), Карловому університеті, Українській господарській академії (Подєбради). З 1926 р. жив і працював у Харкові: професор геодезичного інституту та інституту народної освіти, фундатор і директор Українського науково-дослідного інституту географії та картографії. З 1929 р. – академік, завідувач кафедри географії ВУАН. Репресований в 1933 р. Реабілітований у 1965 р.
Представник географічного краєзнавства. В 1928 р. від Інституту географії та картографії був обраний до складу Українського комітету краєзнавства. В журналі «Краєзнавство» надрукував статтю «Радянська туристика» (1928, № 2/3).
В. С. Прокопчук: «Степан Львович був кооптований до складу краєзнавчого координаційного центру 24 квітня 1928 року. Мав великий досвід краєзнавчої дослідницької роботи, ще 1903–1911 рр. проводив географічні дослідження басейну Дністра, відображені в праці «Знадоби до морфології подільського сточища Дністра» (1913). […] Організовував екскурсії для вивчення долини й течії Дніпра біля Херсона. Опублікував біля 70 праць – окремих видань і статей з питань географії, історії».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Черномаз П. Батько української географії : Степан Рудницький і наукове життя Харкова (1926–1933 рр.) / П. Черномаз // Краєзнавство. – 1995. – № 1/4. – С. 42-45: фот.; Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Центр українознав. – Київ : Укр. вид. спілка, 2003. – 245 с.; Шевчук С. Академік Степан Рудницький – фундатор та лідер наукової школи // Наукова школа Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / Сергій Шевчук. – Полтава, 2013. – C. 98–109: фот.



Соловей Дмитро Федорович (1888, м. Срібне, нині Чернігів. обл. – 1966, м. Сейнт Пол, США) - економіст, статистик.
Навчався в Харківському університеті. В 1918–1925 рр. жив у Полтаві. 1925–1943 рр. – харківський період життя та діяльності. Працював завідувачем підвідділу Центрального статистичного управління; в 1926–1934 рр. – аспірант, науковий співробітник кафедри (пізніше – Інституту) історії української культури  ім. Д.І.Багалія, потім – вчитель української мови в школах Харкова. В 1944 р. емігрував на захід, з 1950 р. жив у США.
Представник виробничого краєзнавства. Від Центрального статистичного управління входив до складу Українського комітету краєзнавства. На сторінках журналу «Краєзнавство» надрукував статті «З нотаток подорожнього (Прядиво с. Шишаки на Полтавщині)» (1927, № 3), «До опису виробництва самогону на селі» (1928, № 4), «В справі обслідування, поширення та збирання лікарських рослин на Україні» (1929, № 3/10; стаття вийшла також окремим відбитком), «Село Кишинька (Кременчуцька округа)» (1930, № 1/5).
В. С. Прокопчук: «Дослідник по природі, людина, талант якої був поглиблений ґрунтовною освітою і самоосвітою, він застосовував методи статистики, кваліметрії для аналізу економічних процесів, опублікував близько 400 книг, статей, рецензій, художніх творів […] Власне –  став одним з чільних представників та ідеологів «виробничого краєзнавства».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК // Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Юренко О. П. Дмитро Федорович Соловей / О. П. Юренко // Зневажена Кліо. – Київ, 2005. – С. 432-449; Соловей Дмитро // Енциклопедія українознавства. – Львів, 2000. – Т. 8. – С. 2945 : фот. – Підпис : О. О.



Таранушенко Стефан Андрійович (1889, м. Лебедин, нині Сум. обл. – 1976, м. Київ) - мистецтвознавець, музейний діяч.
Закінчив Харківський університет (1917). В 1920–1933 рр. – завідувач Музею українського мистецтва в Харкові,  в 1924–1929 рр. викладав у Харківському художньому інституті. Досліджував українську народну архітектуру, живопис, декоративно-ужиткове мистецтво, творчість українських художників, активно займався пам’яткоохоронною діяльністю. Репресований у 1934 р. З 1939 р. працював у музеях Курська, Астрахані, з 1953 р. – в Інституті історії, теорії та перспективних проблем радянської архітектури (Київ). Реабілітований у 1958 р.
Входив до оргбюро Слобожанської комісії краєзнавства (1923).
Літ.: Федоровський О. Краєзнавча робота в Харкові і на Слобожанщині / О. Федоровський // Червоний шлях. – 1923. – № 3. – С. 186-194; Нестуля О. О. Дослідник народного мистецтва (С. А. Таранушенко) / О. О. Нестуля // Репресоване краєзнавство 20–30 рр. – Київ, 1991. – С. 173-177; Пуцко В. Стефан Таранушенко і харківський осередок українського мистецтва / В. Пуцко // Наукова конференція «Художнє життя Харкова першої третини ХХ століття» : тези доп. та повідомл. / Харків. худож.-пром. ін-т. – Харків, 1993. – С. 13-15.



Федоровський Олександр Семенович (1885, м. Лебедин, нині Сум. обл. – 1939, м. Харків) - археолог, геолог.
Закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету (1911). В 1914–1934 рр. працював у Харківському університеті та утворених на його основі Академії теоретичних знань й інституті народної освіти (з 1920 р. – професор). Директор Харківського археологічного музею (з 1920), директор Інституту історії матеріальної культури (1930–1934), професор Харківського педагогічного інституту (1936–1939).
Співавтор унікального видання «Природа и население Слободской Украины» (1918) – першої в Росії регіональної енциклопедії, що використовувалася в школах як підручник з курсу краєзнавства. Входив до складу оргбюро Слобожанської комісії краєзнавства (1923) та до складу Центрального бюро краєзнавства (Москва).
Літ.: Федоровський О. Краєзнавча робота в Харкові і на Слобожанщині / О. Федоровський // Червоний шлях. – 1923. – № 3. – С. 186-194; Скирда В. В. Роль О. С. Федоровського у вивченні і популяризації найдавнішої історії Харківщини / В. В. Скирда // Тези Всеукр. краєзнавчої конф., присвяч. 70-річчю Українського комітету краєзнавства  (28-29 червня 1995 р.). – Харків, 1995. – С. 55-57; Маньківська Р. В. О. Федоровський та його вклад в пам'яткоохоронну та музейну справу / Р. В. Маньківська // Історія України : маловідомі імена, події і факти : зб. ст. – Київ, 1996. – С. 57-69.



Черв'як Корній Григорович (1894, сел. Млинів, нині Рівнен. обл. – ?) - етнограф, музейний діяч.
До Першої світової війни учителював на Житомирщині. Учасник революційного руху. Викладач Житомирського інституту народної освіти (1922). В 1931–1933 рр. науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту історії культури, аспірант етнолого-краєзнавчої секції науково-дослідної кафедри історії української культури при Харківському інституті народної освіти. Репресований у 1933 р. Після перебування у виправно-трудових таборах неодноразово до 1954 р. утримувався у психіатричних лікарнях. Реабілітований у 1965 р.
Краєзнавець-музейник, директор Коростенського краєзнавчого музею (1931). В 1931–1933 рр. був членом Українського комітету краєзнавства. В журналі «Краєзнавство» (1929, № 3/10) опублікував велику працю «Килимарство на Коростенщині».
В. С. Прокопчук: «Познайомився з Ф. А. Козубовським – організатором краєзнавства на Коростенщині. Став аспірантом етнолого-краєзнавчої секції науково-дослідної кафедри історії української культури при Харківському ІНО. […] На запрошення Козубовського Ф. А. став співробітником Коростенського краєзнавчого музею, потім – його директором, а згодом – завідуючим музейним сектором НКО. З кінця 1931 року по 27 червня 1933-го –  науковий працівник Українського комітету краєзнавства і водночас – завідуючий відділом етнографії Українського науково-дослідного інституту історії культури імені Д. І. Багалія».
Літ.: Прокопчук В.С. Фундатори і члени УКК //  Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Прокопчук В. С. К. Г. Черв'як – краєзнавець-музейник, учений / В. С. Прокопчук // Житомирщина крізь призму століть : наук. зб. – Житомир, 1997. – С. 140-142.



Шарлемань Микола Васильович (1887, м. Кременчук, нині Полтав. обл. – 1970, м. Київ) - зоолог, літературознавець.
Закінчив агрономічний відділ Київського політехнічного інституту (1910). В 1912–1914 рр. стажувався в Департаменті землеробства. З 1919 р. – співробітник Київського зоологічного музею. Один із фундаторів Всеукраїнської академії наук, керівник її зоологічної секції (з 1920). Доктор біологічних наук (1937). В роки окупації Києва зберігав колекції зоологічного музею АН УРСР, не допустив їх вивезення за кордон. З 1946 р. працював на посадах професора Київського лісогосподарського інституту, консультанта Київської станції захисту рослин, інспектора Головного управління в справах мисливства.
Організатор науково-краєзнавчих досліджень. Член, пізніше – вчений секретар Київської Комісії краєзнавства при ВУАН. Брав участь у роботі Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції.
В. С. Прокопчук: «Впевнено і послідовно проводив Микола Васильович ідею створення Всеукраїнського краєзнавчого центру. Ставши 1922 року членом, а згодом і секретарем Комісії краєзнавства ВУАН, намагався виявити існуючі і створити нові осередки краєзнавства, надавати їм організаційну і науково-методичну підтримку. […] На І Всеукраїнській краєзнавчій конференції в Харкові виступав, дискутував з тими, хто применшував роль історичного краєзнавства, категорично відмовлявся від досвіду дореволюційних попередників, висловив ряд думок методологічного характеру».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК //  Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Шевченко Л. В. Шарлемань Микола Васильович / Л. В. Шевченко // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). – Київ, 1991. – С. 350-351; Решетник Е. Г. Памяти Николая Васильевича Шарлеманя (1887–1970) / Е. Г. Решетник // Вестн. зоологии. – Киев, 1970. – № 6. – С. 87-89.



Шкорбатов Леонід Андрійович (1884, с. Ново-Троїцьке Курськ. губ. – 1972, м. Харків) - ботанік, гідробіолог, альголог.
Закінчив Харківський університет (1908), де працював з 1910 р.: приват-доцент (з 1916), професор (з 1919), директор Ботанічного саду (1922–1928), одночасно професор медичної академії (1921–1922) і фармацевтичного інституту (1922–1924). Один з організаторів, згодом директор (1919–1941, 1944–1951) біостанції  університету, завідувач кафедри нижчих рослин Харківського державного університету (1943–1962). Перший голова Харківського відділення Всесоюзного гідробіологічного товариства (1963–1969).
Входив до оргбюро Слобожанської комісії краєзнавства (1923).
Літ.: Федоровський О. Краєзнавча робота в Харкові і на Слобожанщині / О. Федоровський // Червоний шлях. – 1923. – № 3. – С. 186-194; Овечкин А. Е. Леонид Андреевич Шкорбатов (1884–1972) / А. Е. Овечкин. – Москва : Наука, 2005. – 218 c. – (Науч.-биогр. л-ра); Овечкин А. Е. Леонид Андреевич Шкорбатов (1884–1972)  / А. Е. Овечкин, А. Г. Шкорбатов, Ю. Г. Шкорбатов // Альгология. – 2004. – №  4. – С. 481-486.
 


Яворський Матвій Іванович (1885, с. Корчмина, нині Польща – 1937) - історик, політичний діяч.
Закінчив Львівський університет (1910). Учасник Першої світової війни. В 1920–1929 рр. жив і працював у Харкові: завідувач Управління науковими установами Народного комісаріату освіти (Укрнауки) (1926–1928), завідувач Українського інституту марксизму, викладач історії України в харківських вузах. З 1929 р. – в Києві: академік ВУАН, секретар її історико-філологічного відділу. Репресований у 1931 р.
Організатор краєзнавчого руху в Україні. Входив до складу оргбюро для скликання Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції, брав участь у її роботі. Був обраний до Президії Українського комітету краєзнавства першого складу.
В. С. Прокопчук: «Як представник Укрнауки виявився біля витоків Українського комітету краєзнавства: очолив оргбюро по скликанню всеукраїнської краєзнавчої конференції в Харкові, входив до робочої президії форуму, вів засідання, узагальнював, акцентував, орієнтуючи краєзнавчий рух у русло вимог нової влади. Сприяв вирішенню завдань, окреслених резолюціями конференції, з його подачі Укрнаука 1925 року затвердила положення про УКК, прийняла ряд рішень на підтримку його діяльності. 18 жовтня 1926 року, після 16 місяців головування, уступив цей громадський пост О. І. Буценку, сконцентрувавшись на керівництві Укрнаукою та науковій діяльності».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК //  Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Санцевич А. В. М. І. Яворський : нарис життя та творчості / А. В. Санцевич ; Ін-т історії України, Нац. акад. наук України. – Київ : Ін-т історії України, 1995. – 61 с. – Бібліогр.: с.54-60 (145 назв); Підгайний С. Академік Матвій Яворський // Українська інтелігенція на Соловках : спогади 1933 – 1941 рр. / С. Підгайний. – Тернопіль, 1999. – С. 64-67.



 Ялі Сава Георгійович (1895, с. Сартана, нині в складі Маріуполя Донец. обл. – 1938, м. Харків) - економіст, державний і громадський діяч.
Учасник революційних подій і громадянської війни. Закінчив Харківський інститут народного господарства (1927). З 1924 р. жив і працював у Харкові: член, згодом заступник голови Центральної комісії національних меншин при Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітеті (1925–1929), очолював її грецький сектор; економіст Українського державного інституту з проектування металургійних заводів (1929–1932),  старший інспектор Ради національних меншин Народного комісаріату освіти (1932–1933). Репресований у 1937 р. Реабілітований у 1959 р.
З 1926 р. входив до складу Українського комітету краєзнавства від Центральної комісії національних меншин ВУЦВК, член Президії комітету. Друкувався в журналі «Краєзнавство». На його сторінках опублікував статті з питань національної політики «Краєзнавча робота серед нацменшостей» (1927, № 1), «Участь греків у революційнім русі на Україні (схема вивчання ревруху)» (1928, № 2/3), «До історії грецької колонізації на Україні» (1928, № 6/10), «З наслідків здійснення національної політики в АМСРР» (1929, № 1/2), а також був автором дописів у рубриці «Життя краєзнавчих організацій».
Літ.: Мазур П. И. Сын своего времени / П. И. Мазур // Греки Харьковщины. – Харьков, 2003. – С. 159-164; Савва Георгиевич Яли // Мы есть. Мы были. Будем Мы : «Греческая операция» НКВД в Харькове / В. П. Лебедева, Е. А. Узбек, Н. А. Дзюбенко. – Харьков, 2009. – С. 228-280: фот.; Якубова Л. Савва Георгиевич Яли / Л. Якубова // Записки товариства Андрія Білецького / Київ. наук. іст.-філол. т-во Андрія Білецького. – Київ, 2006. – Вип. 4, кн. 2. – С.175-183.



Яната Олександр Алоїзович (1888, м. Миколаїв – 1938) - ботанік, агроном, природоохоронець.
Навчався у Ново-Олександрівському інституті сільського господарства й лісівництва та Київському політехнічному інституті. В 1911–1914 рр. працював у Історико-природничому музеї Таврійського губернського земства, на науково-дослідній станції луківництва на Ай-Петрі. В 1914–1917 рр. – керівник Харківської контрольної насіннєвої станції. В 1917–1923 рр. жив і працював у Києві: один із фундаторів і керівників Сільськогосподарського наукового комітету України, редактор «Вісника сільськогосподарської науки», активний діяч Природничого відділу Українського наукового товариства. 1924–1933 рр. – другий харківський період життя та діяльності О. А. Янати: член правління та проректор сільськогосподарського інституту, керівник Науково-дослідної кафедри прикладної ботаніки, в. о. директора Інституту прикладної ботаніки, співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації (Харків). Репресований в 1933 р. Реабілітований у 1964 р.
Представник природничого краєзнавства. Брав участь у роботі Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції. Постійний член Українського комітету краєзнавства. В журналі «Краєзнавство» була надрукована його стаття «Державні завдання краєзнавства» (1928, № 1).
В. С. Прокопчук: «30 травня 1925 року виступив на ранковому засіданні з питань організації і координації краєзнавчого руху в Україні та по проблемі музейного краєзнавства. «У краєзнавстві – колосальна енергія, колосальна сила, яка могла б дати колосальні наслідки, якби її поставити на організаційну і наукову основу», – підкреслював він. Не раз вступав у дискусію з різних питань. Був затверджений членом Українського комітету краєзнавства і перебував у його складі аж до арешту. Брав активну участь у засіданнях УКК».
Літ.: Прокопчук В. С. Фундатори і члени УКК //  Під егідою Українського комітету краєзнавства / В. С. Прокопчук. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 275-300; Рябокобила О. О. Олександр Алаїзович Яната – видатний краєзнавець України / О. О. Рябокобила // VIII Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство і культура» : (наук. доп. і повідомл.). – Київ ; Харків, 1997. – Ч. 1. – С. 168-170; Професор Яната Олександр Алоїзович (1888–1938) / Центр. наук. с/г б-ка ; уклад.: В. А. Вергунов, Г. Ф. Дерлеменко. – Київ : Аграр. наука, 2003. – 224 с.; Скороходова С. Діяльність професора О. А. Янати на Харківщині (1912–1933 роки) [Електронний ресурс] / Світлана Скороходова, Ігор Шуйський. - Електрон. текстові дані. - Харків : ХДНБ, 2014. - Назва з титул. екрана. - Режим доступу: http://www.docme.ru/doc/276424/skorohodova-s.--shujs._kij-%D1%96.-d%D1%96yal._n%D1%96st._-profesora-o.-a.-yan..., вільний.